Восени минулого року я достроково звільнився із Вищої ради правосуддя. Будучи знову вільним адвокатом, не пов'язаним із зобов'язаннями державного службовця, я опублікував низку статей і дав публічні інтерв'ю про насамперед проблеми судової системи. Проблеми хронічні та нові, що виникли зараз, після зміни Президента нашої країни.
Я не претендую на істину чи безпомилковість своїх доводів та суджень. Як практик, який розпочав свою роботу секретарем у суді ще 1976 року, я хочу поділитися своїми поглядами на те, що відбувається. Кінець календарного року та початок нового — гарна нагода подивитися назад і постаратися зазирнути вперед.
Почну з азів.
Згадаймо: система управління демократичним суспільством ґрунтується на принципі поділу влади. Кожна вертикаль влади має свої завдання, але всі разом вони створюють внутрішню конкуренцію, яка не дозволяє монополізувати управління людьми в одних руках, — диктатуру. Судова система як третя влада має в такій системі ключове навантаження. Саме у її віданні знаходиться рівновага між правами людини як особистості та правами всіх громадян країни — суспільним інтересом.
Законодавча влада визначає межі дозволеного. Ці кордони не виникають нізвідки, вони ґрунтуються на досвіді кількох тисяч років спільного проживання людей. Законодавчі принципи рясно политі кров'ю і найяскравіше, напевно, сформульовані в Декларації незалежності США: «Ми вважаємо самоочевидною істину, що всі люди створені рівними і Творець наділив їх невід'ємними правами на життя, свободу та прагнення щастя». Ми всі рівні у своїх правах, і ніхто не може бути дискримінований у кожному з них.
Саме цієї істини не чують і не хочуть знати «реформатори», які прийшли до влади. Гіпнотичні слова «боротьба з корупцією» вразили курячою сліпотою навіть найсвітліші і позитивно налаштовані уми. Популізм править дикий бал. Ті, що кричать і тікають, задавили думаючих. Політика руйнування проста та оманливо обіцяє швидкі результати. Але те, що можна зруйнувати за рік, неможливо збудувати і за десятки років. Яскравий приклад нашої історії – Радянський Союз. П'ята у світі з економіки російська імперія так і не оговталася від руйнівної революції. У колишній успішній країні досі правлять бал диктатура, злидні населення та тоталітаризм. Особа знищена та розмазана у натовпі. Загибелі своїх та чужих людей просто не помічають. Натовп постійно самовідтворюється і відновлює необхідну лідерам популяцію.
У нас руйнування демократії як системи управління суспільством почали із законодавчої влади. Оскільки в суспільстві «…були сформовані уявлення про те, що депутатська недоторканність є лише механізмом уникнення відповідальності для злочинців та корупціонерів», всі гарантії незалежності депутатів знищили. З Конституції та законів України прибрали гарантії недоторканності. Щит від репресії кримінального закону впав. За такою аргументацією «реформаторів», обраний восени цього року, народом України Верховний законодавчий орган винен! Він апріорі складається зі злочинців та корупціонерів! І наступна Верховна Рада теж винна і складатиметься зі злочинців та корупціонерів! Так почалася презумпція вини. Депутати самі себе звинуватили, визнали винними у корупції та засудили позбавленням усіх прав та гарантій вільного волевиявлення.
Результати отримали одразу. Проштовхують Закон із запахом обвинувального вироку: «Про ліквідацію корупційної схеми у сфері реєстрації звітів щодо оцінки нерухомості». Законом, а не вироком, звинувачено та визнано винним! Спробуй проголосувати проти! І перший же збій у голосуванні на комітеті породжує істерію та пряме кримінальне переслідування.
Спеціальна антикорупційна прокуратура, вдумайтеся, самостійно виявила ймовірний злочин! Як можна знайти можливе? Про ймовірне можна лише гадати. Отже, маємо ймовірний злочин, у якому призначено імовірних злочинців — народних депутатів України! Допитуються ймовірні злочинці ймовірного злочину детективами як свідки! Боже мій. Їх допитують про мотиви голосування, і начхати на Конституцію, яка це прямо забороняє. Депутати проводять щодо себе експертизи із застосуванням детектора брехні. Правосуддя впало. Його закони мертві. Немає нічого, крім піару, дешевих маніпуляцій та презумпції вини, що заправляє бал.
Депутати у залі Верховної Ради вже звично покірно голосують за цей закон. Поділені на відділення та взводи депутати більшості марширують за вказаним курсом. Далі ще веселіше. Узаконюється грабіж майна без визнання особи винною. Продовжують існувати спеціальні конфіскації, цивільні та кримінальні, вигадано пограбування майна свідомо невинних — «третіх осіб», вимоги «суспільників» про тотальне стеження із застосуванням спеціальної техніки, закон, за яким адвокати мають порушувати адвокатську таємницю та доносити на своїх клієнтів.
Під час своєї короткої кар'єри у Вищій раді правосуддя я отримав матеріал щодо громадянина, який із завидною старанністю чотири роки писав скарги на суддів. Результат писемності одного сутяжника – 304 скарги. Всі вони були вивчені та розглядалися членами ВРП різних каденцій. Всі без винятку 304 порожні кляузи, які виливають потоки жовчі людини. Вища рада правосуддя тоді ухвалила рішення не розглядати скарги цієї особи протягом року. Тепер же дозволені анонімки! Можна легко уявити радісне обличчя нашого героя. Чим займатимуться співробітники і члени ВРП замість того, щоб вирішувати нагальні питання судової системи країни. Ще новела. Ззовні запроваджують «особливих уповноважених» до складу найвищого судового органу. Прямо комісари за СРСР. Їхнє слово визначено законом як вирішальне для майбутніх чисток. Рушаємо далі і негайно! Машина не повинна думати, як казав товариш Хрущов, машина має їхати. Спасибі хоч не будуть розстрілювати, як за тих славних часів.
Далі «реформаторський» закон передбачає звільнення половини суддів Верховного Суду. Який він після цього Верховний? Але під ковзанку майбутнього звільнення потрапляють усі. Наплювати на рішення Венеціанської комісії (Європейської комісії за демократію через право) Ради Європи, на рішення ЄСПЛ щодо схожого втручання у судову владу у Польщі. Позиція самих суддів загалом нікого не цікавить. Результат таких реформ очевидний — знищення незалежності судової системи влади. Автори таких «реформ» скромно мовчать про себе, але їхній стиль уже реалізований у прокуратурі.
Точних цифр я не маю. Але, як випливає з опублікованих, сьогодні звільнено чи пішли самі майже половина прокурорів України (взяв зі статті шанованого колеги Олексія Баганця). Для мене це не реформа, а геноцид за фаховими ознаками. Прихована люстрація, яку проштовхнути через закон, не вдалося. Якщо врахувати статистику ЄРДР, за якою за рік реєструється майже мільйон кримінальних проваджень, можна легко уявити майбутню «ефективність» новоствореного офісу Генерального прокурора.
Дискримінація будь-яких прав – це насильство. Насильство над людьми не дарує прихильників, а плодить противників, що ненавидять владу. Багнетами можна досягти багато чого, але сидіти на них незручно, казав князь Талейран. Для того, щоб сформувався професійний обвинувач або захисник, необхідно 5–7 років постійної аналітичної та практичної роботи у розслідуванні та суді. Повинні бути природні здібності в людини. Розгром та чищення Шерлока Хомса не виховують! Знайти злочинця — важка та високоінтелектуальна робота. Довести винність чи невинність людини у суді — це і пристрасть, і талант. Розруха породить виключно бідність та заздрість. Будувати майбутнє здатні лише творці.
Критикувати здатні усі. Але що ж робити? Як упоратися з прогнилою від корупції, немов старі «жигулі», країною. Скажу свою точку зору, з якою може не погодитися багато хто. Не руйнувати та виганяти, а довіряти. Світ людей тримається на довірі. Довіра людей формує уряди та обирає президентів. Довіра до грошей, які на 90% не існують фізично, а просто запис на віддаленому сервері створює та дозволяє жити світовій економіці. Довіра до ідеї створює політику, що всі мають рівні права, демократію. Банк, якому довіряють клієнти, незламний, але варто розпустити чутки про його неплатоспроможність, і він миттєво впаде.
Довіра до судді поширитиметься і на рішення, яке він чи вони разом ухвалили. Довіра до суддів пошириться на всю систему правосуддя. Це додасть впевненості тим, хто має захистити свої права у суді, простим громадянам, бізнесменам та іноземним інвесторам. Тоді наша країна не буде жити у стресі постійних революцій, шумі та крику безталанних «борців з корупцією». Карати треба не суддів і прокурорів професійним геноцидом, а конкретного винного у провині чи злочині людини, хоч би ким він був і яке б місце в суспільстві не займав. Не можна постійно не спілкуватися із керівництвом судової системи влади у пошуку рішень наших спільних проблем. Тим більше, що більшість із них були виборцями Президента країни.
Наша правоохоронна система. Для тих, хто розуміє її суть, вона охороняє, а не порушує права людей!!! Гілка влади судова. Лише отриманий у конкуренції звинувачення та захисту вирок чи рішення суду визначає винність людини та застосовує репресію закону. Я не вірю, що чесний і, як на мене, трохи романтичний Президент погодився 5 років керувати країною для того, щоб поховати незалежність законодавчої та судової влади. За чинного Президента голосували 75% громадян України, такого в історії не було. І тепер головний тягар на його плечах — він гарант конституційних прав усіх громадян України, зокрема й тих, хто працює суддями та прокурорами, адвокатами та детективами. Ще в Стародавньому Римі знали, що nemo est supra leges — «ніхто не є вищим за Закон»!
Оригінальна стаття доступна за посиланням.
